Контрольна робота «Орфографічна норма» з української мови для 10 класу

Г. морфологічний

Значущу частину слова, у цьому разі корінь, пишемо однаково незалежно від вимови, тому діє морфологічний принцип. Фонетичний вимагав би писати так, як чуємо. Історичний стосується слів, написання яких не пояснити ні вимовою, ні будовою. Смисловий розрізняє слова, однакові за звучанням.

Б. Ненаголошений [е] вимовляємо з наближенням до [и].

Ненаголошений [е] справді наближається до [и], а ненаголошений [и] до [е]. Голосні [а], [у], [і] без наголосу вимовляємо чітко, тож твердження про [у] і [а] хибні. Твердження про всі голосні теж хибне, бо чіткість стосується наголошених голосних і лише трьох ненаголошених.

В. черв’як, зв’язок, п’ятниця

Апостроф потрібен після р (черв’як), після префікса (зв’язок) і після губного, перед яким немає кореневого приголосного (п’ятниця). У слові цвях апострофа немає, бо перед в стоїть кореневий приголосний. У слові бюджет іншомовного походження я, ю позначають м’якість, тож апостроф не потрібен. У слові свято апострофа теж немає.

А. шістнадцять, шістдесят, шістсот

У словах шістнадцять, шістдесят, шістсот спрощення є у вимові, але на письмі його не позначаємо. Слово щасливий пишемо без т, тому щастливий хибне. Слово хвастливий належить до винятків, де т зберігається. Слово студентський має літеру т.

Г. законний, осінній, лляний

У словах законний і осінній нн виникає на межі основи й суфікса, а слово лляний належить до слів із подвоєнням. У прикметнику глиняний букву н не подвоюємо, тому глинняний хибне. У слові беззмінний на межі префікса й кореня пишемо зз, тому безмінний хибне. Слово бовваніти має подвоєне в.

Б. негода, нехтувати, неспокій

Слова негода й нехтувати не вживаються без не, а неспокій означає тривогу, тож усі три пишемо разом. З числівниками не пишемо окремо, тому нетроє хибне. Слово неабиякий пишемо разом, тому не абиякий хибне. З префіксом недо- слово недобачати пишемо разом, тому не добачати хибне.

1 — Г, 2 — В, 3 — А, 4 — Б

У слові безкраїй префікс без- пишемо з буквою з. У слові передбачити префікс перед- містить е. У слові схвильований префікс з- перед х змінився на с-. У слові пришкільний префікс при- вказує на близькість до школи. Слово зсунути не підходить до жодного правила, бо перед с префікс з- не змінюється.

Б. лісостеп; Г. семиразовий; Е. снігопад

Іменник зі сполучним голосним (лісостеп), слово з залежних частин (снігопад) і слово з першою частиною кількісним числівником (семиразовий) пишемо разом. Слова чорно-білий, хліб-сіль і блок-система мають рівноправні або близькі за значенням частини чи утворені без сполучного голосного, тому їх пишемо через дефіс.

Б → Г → А → В

Спочатку слово ділять на склади. Потім позначають усі можливі місця переносу. Далі відкидають місця, де порушено правила (одна літера, апостроф, знак м’якшення, дж, дз). Наприкінці з місць, що залишилися, обирають одне й записують слово.

1 — В, 2 — Б, 3 — А, 4 — Д

У парі бігти, біжу чергуються г і ж. У парі пекти, печу чергуються к і ч. У парі вухо, у вусі чергуються х і с. У парі колоти, колю твердий л змінюється на м’який. Чергування о, і стосується голосних, а в поданих прикладах змінюються приголосні.

В. Загальні назви пишемо з малої букви, а власні з великої, але одиниці вимірювання від прізвищ учених пишемо з малої, наприклад ампер, ват.

Власна назва, що стала назвою одиниці вимірювання, переосмислюється й набуває написання з малої букви, тож Ампер і Ватт у цьому значенні хибні. Загальні назви можуть набувати великої букви в міжнародних актах (Високі Договірні Сторони), тому твердження про завжди малу букву хибне. Прізвище в узагальненому значенні пишемо з малої букви.

1 — Б, 2 — В, 3 — Г, 4 — Д

У реченні про сік правильно морквяний без апострофа, бо перед в стоїть кореневий приголосний. У реченні про поля правильно лісостепи разом, бо слово утворене зі сполучним голосним. У реченні про відпочинок правильно Дніпра з великої букви, бо це назва річки. У реченні про пору року правильно осіння, бо на межі основи й суфікса н подвоюється. Норма про спрощення не порушена в жодному реченні.

В. історичний (традиційний)

Традиційне написання, яке в сучасній мові пояснити неможливо, відповідає історичному принципові. Фонетичний передає вимову. Морфологічний зберігає однакове написання значущих частин. Смисловий розрізняє слова, однакові за звучанням.

А. Ненаголошений [о] перед складом із наголошеним [у] вимовляємо з наближенням до [у].

У слові малюнок ненаголошений [о] перед складом із наголошеним [у] наближається до [у]. Голосні [а], [у], [і] без наголосу вимовляємо чітко, тому інші твердження хибні.

Г. роз’ятрити, духм’яний, дит’ясла

Апостроф пишемо після префікса (роз’ятрити, дит’ясла) і після м, перед яким немає кореневого приголосного (духм’яний). Ім’я Святослав пишемо без апострофа. У слові цвях апострофа немає. У слові морквяний апострофа теж немає.

Б. хворостняк, зап’ястний, кістлявий

У словах хворостняк, зап’ястний, кістлявий спрощення не відбувається, тож літера т зберігається. У прикметниках від іншомовних слів на -ст літеру т зберігаємо, тому правильно контрастний і баластний. Правильне написання слова тижневий без д, тому тиждневий хибне. Правильне написання слова студентський з літерою т.

В. ссавці

Слово ссавці містить подвоєну букву с, яку треба запам’ятати. Слово бовваніти пишемо з подвоєним в. У прикметниках на -ян- і -ин- букву н не подвоюємо, тому правильно глиняний і журавлиний.

А. Незавершена робота лежала на столі.

Дієприкметник у ролі означення без пояснювальних слів пишемо з не разом, тому незавершена робота записано правильно. Заперечне слово немає пишемо разом. Дієприкметник у ролі присудка пишемо з не окремо, тому не з’ясовані. Означення незакінчена праця теж пишемо разом.

1 — А, 2 — Г, 3 — Б, 4 — Д

У слові возвеличити префікс воз- пишемо з буквою з. У слові представити префікс пред- містить е. У слові стиснути префікс з- перед т змінився на с-. У слові пригнати префікс при- вказує на результат дії. Слово зчистити не підходить до жодного правила, бо перед ч префікс з- залишається незмінним.

Б. купівля-продаж; В. північно-східний; Г. темно-зелений

Слова з рівноправних частин (північно-східний, купівля-продаж) і назву відтінку кольору (темно-зелений) пишемо через дефіс. Слово водоочисний утворене поєднанням залежних слів, слово горицвіт утворене з дієслова в наказовій формі та іменника, а слово сімдесятиріччя має першою частиною кількісний числівник, тому їх пишемо разом.

В → Б → Г → А

Спочатку слово ділять на склади. Далі в ньому виділяють подвоєння, що позначає подовження м’якого приголосного. Тоді пригадують правило про два способи переносу таких літер. Наприкінці обирають один зі способів і записують слово, наприклад зна-ння або знан-ня.

1 — Д, 2 — Г, 3 — В, 4 — А

У парі нога, нозі чергуються г і з. У парі рука, руці чергуються к і ц. У парі колихати, колишу чергуються х і ш. У парі манити, маню твердий н змінюється на м’який. Чергування е, і стосується голосних, а в поданих прикладах змінюються приголосні.

Г. Назви річок і населених пунктів пишемо з великої букви, наприклад Дніпро, Львів.

Назви річок і населених пунктів належать до власних назв, тож їх пишемо з великої букви. Імена тварин у казках також пишемо з великої букви (Песик Незівай). У прізвиську велика буква потрібна в кожному слові (Ярослав Мудрий). Назви богослужбових книг пишемо з великої букви (Біблія).

1 — Д, 2 — А, 3 — Б, 4 — Г

У реченні про хлопчика правильно черв’яка, бо після р перед я потрібен апостроф. У реченні про бабусю правильно розказала, бо префікс роз- завжди пишемо з з. У реченні про виступ правильно Дня Конституції України, бо назву державного свята пишемо з великої букви. У реченні про гостей правильно північно-східного, бо складний прикметник з рівноправних частин пишемо через дефіс. Норма про знак м’якшення не порушена в жодному реченні.