Контрольна робота «Фонетика й орфоепічна норма» з української мови для 10 класу

Б. Фонема є абстрактною одиницею мови, а звук є конкретною одиницею мовлення.

Фонема існує в уяві мовців і належить мові, тому є абстрактною одиницею. Звук фізично сприймається на слух і належить мовленню. Твердження про одиницю мовлення для фонеми та про соціальне явище для звуку міняють поняття місцями. Твердження про запис на електронний пристрій стосується звуку, а не фонеми.

А. Дзвінкі приголосні вимовляються дзвінко перед глухими та в кінці слів, тому слово дуб вимовляється [дуб].

Норма вимагає дзвінкої вимови дзвінких приголосних перед глухими та в кінці слів, тому дуб звучить [дуб], а казка [казка]. Оглушення в кінці слова й перед глухим є типовою помилкою під впливом російської вимови.

В. Мати поїхала у Одесу.

Між голосними вживаємо в, тому правильно «поїхала в Одесу». У реченні «Нарада відбулась у Кривому Розі» між приголосними стоїть у. У реченні «Він працює у Львові» перед сполученням льв завжди вживаємо у. Речення «Вона написала в Одесу листа» записане за нормою, бо між голосними стоїть в.

Г. Чітко, без зміни звучання

Під наголосом голосні [а], [у], [і] вимовляються чітко. Наближення до [и] характерне для ненаголошеного [е], а не для наголошених голосних.

Б. ґанок, ґудзик, ґрунт

Слова ґанок, ґудзик, ґрунт належать до невеликої групи слів зі звуком [ґ]. В інших рядках є слова гай, гімнастика, сніг, голуб, у яких вимовляється звук [г].

А. Зі звуків, наголосів та інтонацій

Звукова оболонка мови складається зі звуків, наголосів та інтонацій, і саме це становить фонетику. Букви, слова, морфеми й граматичні категорії належать до інших розділів науки про мову.

1 — В, 2 — Б, 3 — Г, 4 — Д

У слові хліб дзвінкий [б] у кінці слова зберігає дзвінкість. У слові тема приголосний стоїть перед [е] і вимовляється твердо. У слові дзвін літери дз передають один звук. У слові голубка звук [о] стоїть перед складом з наголошеним [у]. Слово нігті зайве, бо в ньому [г] оглушується перед глухим, а цього правила ліворуч немає.

Б. легко; Г. нігті; Е. дігтяр

Лише у словах нігті, легко, дігтяр звук [г] перед глухим приголосним оглушується й звучить як [х]. У словах ягода, дорога, магніт звук [г] стоїть між голосними, в кінці слова або перед дзвінким приголосним і лишається дзвінким.

Б → В → Г → А

Спершу потрібне речення, у якому виникає вибір. Далі визначають два сусідні звуки. Лише потім з’ясовують, голосні вони чи приголосні. Наприкінці за правилом обирають у або в, бо без знання типу звуків правило застосувати неможливо.

1 — Г, 2 — Б, 3 — А, 4 — В

У слові ґанок вимовляється звук [ґ]. У слові гай вимовляється звук [г]. У слові джерело літери дж передають один звук. Слово сіль починається м’яким [с’], на відміну від слова син. Явище, де [о] наближається до [у], зайве, бо жодне з цих слів його не ілюструє.

В. Ненаголошений [е] у вимові наближається до [и].

Ненаголошений [е] у вимові наближається до [и]. Ненаголошений [и] наближається до [е], а не до [і]. Голосний [о] здебільшого вимовляється чітко навіть без наголосу, тому він не стає [у] завжди. Ненаголошений [у] не перетворюється на [о].

1 — В, 2 — Д, 3 — А, 4 — Б

У першому реченні між голосними потрібен в, тому правильно «поїхала в Італію». У другому реченні між приголосними потрібен у, тому правильно «працював у школі». У третьому реченні між голосними потрібен сполучник й, тому правильно «Полтава й Одеса». У четвертому реченні між приголосними потрібен сполучник і, тому правильно «Вечір і ніч». Норма про власні назви зайва, бо жодне речення її не порушує.

В. Фонема є соціальним явищем, бо це спільне в звуці, що робить його впізнаваним у різних мовців.

Фонема є спільним у звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей вимови різними людьми, тому вона соціальне явище. Індивідуальним і фізичним явищем є звук, а не фонема. Фонема є одиницею мови, а не мовлення.

Г. Дзвінкий [ж] перед глухим [к] зберігає дзвінкість, тому слово вимовляється [знижка].

Дзвінкі приголосні вимовляються дзвінко перед глухими, тому [ж] перед [к] лишається дзвінким і слово звучить [знижка]. Оглушення цього приголосного є типовою помилкою, а дзвінка вимова не обмежується початком слова.

Б. Сестра живе у Австрії.

Між голосними вживаємо в, тому правильно «живе в Австрії». У реченнях «Лист надійшов у Харків» і «Брат пішов у Київ» між приголосними стоїть у. У реченні «Мати працює в Умані» між голосними стоїть в.

А. У вимові він наближається до [и]

Ненаголошений [е] у вимові наближається до [и]. Чітко голосні вимовляються під наголосом, а зникнення голосного не є нормою літературної вимови.

В. голуб, гімнастика, сніг

У словах голуб, гімнастика, сніг вимовляється звук [г]. В інших рядках є слова ґава, ґанок, ґудзик, ґрунт, ґедзь зі звуком [ґ].

Г. Бо звуки [т], [а], [к] ми впізнаємо за характерними ознаками, хоча щоразу вони звучать по-різному

Звуки мови в мовленнєвому потоці ми впізнаємо за характерними ознаками, а не за суцільним звучанням, тому різна інтонація не заважає впізнати слово. Звуки ж щоразу звучать по-різному, і слово можна впізнати не лише за написанням.

1 — А, 2 — В, 3 — Д, 4 — Б

У слові казка дзвінкий [з] перед глухим [к] зберігає дзвінкість. У слові студент приголосний стоїть перед [е] і вимовляється твердо. У слові джміль літери дж передають один звук. У слові дивиться буквосполучення -ться дає довгий м’який [ц’]. Слово мак зайве, бо воно ілюструє чітку вимову наголошеного [а], а цього правила ліворуч немає.

А. вогко; В. нігті; Е. кігті

Лише у словах кігті, вогко, нігті звук [г] перед глухим приголосним оглушується й звучить як [х]. У словах багато, пагорб, сигнал звук [г] стоїть між голосними або перед дзвінким приголосним і лишається дзвінким.

В → А → Г → Б

Спершу помічають місце, де потрібен сполучник. Потім визначають два сусідні звуки. Далі з’ясовують, голосні вони чи приголосні. Наприкінці за правилом вибирають сполучник, бо без знання типу звуків правило застосувати неможливо.

1 — Д, 2 — А, 3 — Б, 4 — Г

У слові ґрунт вимовляється звук [ґ]. У слові сніг вимовляється звук [г]. У слові джміль літери дж передають один звук, а в слові дзвін літери дз. Явище, де [о] наближається до [у], зайве, бо жодне з цих слів його не ілюструє.

Б. Голосний [о] здебільшого вимовляється чітко і в ненаголошених складах.

Голосний [о] здебільшого вимовляється чітко навіть без наголосу. Ненаголошений [е] наближається до [и], тому чітко, як під наголосом, він не звучить. Наголошений [і] вимовляється чітко. Ненаголошений [и] наближається до [е], а не до [і].

1 — Г, 2 — Б, 3 — Д, 4 — В

У першому реченні між голосними потрібен в, тому правильно «працює в агентстві». У другому реченні між приголосними потрібен у, тому правильно «був у театрі». У третьому реченні між голосними потрібен сполучник й, тому правильно «Літо й осінь». У четвертому реченні між приголосними потрібен сполучник і, тому правильно «Зошит і підручник». Норма про паузу зайва, бо жодне речення її не порушує.