Самостійна робота «Наголос. Складні випадки наголошування» з української мови для 10 класу

А. площина́, чужина́, городина́

Слово городина наголошено на закінченні, а нормативно горо́дина, бо це виняток серед відприкметникових іменників із суфіксом -ин(а). У рядку із завданням, величиною та випадком усі слова наголошено за правилами: -анн(я) на суфіксі, -ин(а) на закінченні, префікси ви-, за-, пере- під наголосом.

Б. вести́; В. кажу́

Слова вести́ і кажу́ наголошені правильно, бо двоскладові інфінітиви з основою на приголосний мають наголос на -ти, а перша особа однини теперішнього часу двоскладових дієслів на закінченні. Нормативні форми ношу́, були́ та бу́деш, тому форми но́шу, бу́ли і буде́ш хибні.

Б → Г → В → А

Спочатку подано означення наголосу. Далі сказано про два його види. Потім уточнено, що виокремлює словесний наголос. Останнім іде речення зі словом Він, яке стосується словесного наголосу й пояснює, на який звук він падає.

1 — А, 2 — Д, 3 — Г, 4 — В

Слово везти́ має основу на приголосний і наголос на -ти. У слові хто-не́будь наголошена частка небудь. Форми відпові́сти й відповісти́ показують подвійний наголос інфінітива на -вісти. У слові шістдеся́т наголошено останній склад. Слово ка́зна-хто містить іншу частку, казна, тому не підходить до жодного правила.

1 — В, 2 — Б, 3 — Г, 4 — Д

Пара за́мок і замо́к має різні лексичні значення, тому наголос словорозрізнювальний. Пара кни́жки і книжки́ показує різні граматичні форми одного слова. У реченні голосом виділено слово, що несе значеннєве навантаження, це логічний наголос. Вимова ли́стопад переносить діалектний наголос у літературну мову. Варіантне наголошування означає два можливі нормативні наголоси, тому не підходить до жодного прикладу.

Г. Двоскладові форми жіночого роду минулого часу дієслів наголошуються на закінченні, наприклад взяла́.

Правильне твердження про форми жіночого роду минулого часу, як у слові взяла́. Односкладові іменники після числівників зберігають наголос форми однини. У займенниках із часткою будь наголос завжди на частці. Інфінітив нести́ наголошується на -ти, а не на корені.

В. пізна́ння, обра́ння, дихання́

Слово дихання наголошене на закінченні, а нормативно ди́хання, бо це виняток серед віддієслівних іменників на -анн(я). Решта рядків відповідає правилам: префікси ви-, за-, при-, пере-, роз-, на- під наголосом, а іменники на -анн(я) мають наголос на суфіксі.

А. ри́нковий; В. податко́вий; Д. цифрови́й

Прикметник ри́нковий має наголос на корені, податко́вий на суфіксі, цифрови́й на закінченні. Нормативні форми житлови́й і зустрі́чний, тому житло́вий і зу́стрічний хибні.

В → А → Г → Б

Текст починається загальним твердженням про два різновиди словесного наголосу. Далі йде вільний наголос, потім рухомий, про що сигналізує слово Натомість. Приклад із формами слова брат стоїть останнім, бо ілюструє рухомий наголос.

1 — В, 2 — Г, 3 — А, 4 — Б

Форма пишу́ є першою особою однини з наголосом на закінченні. Форма взяла́ є формою жіночого роду минулого часу з наголосом на закінченні. У слові аби́хто наголошена частка аби. У слові вісімдеся́т наголошено останній склад. Слово хто́зна-що містить частку хтозна, тому не підходить до жодного правила.

1 — Д, 2 — В, 3 — А, 4 — Б

Пара до́рога і дорога́ має різні значення, отже, наголос словорозрізнювальний. Пара вікна́ і ві́кна відрізняє родовий відмінок однини від називного множини, тому наголос форморозрізнювальний. Виділення слова голосом у реченні є логічним наголосом. Вимова бере́мо переносить діалектний наголос у літературну мову. Варіантне наголошування означає два нормативні наголоси, тому не підходить до жодного прикладу.

Б. Коли займенник у сполученні з прийменником виконує роль іменника, наголос падає на перший склад, наприклад з цьо́го випливає.

Правильне твердження про займенник у ролі іменника, наприклад з цьо́го випливає. У ролі прикметникового означення наголос падає на закінчення, як у вислові від цього́ часу. Інфінітиви на -вісти мають подвійний наголос. Присвійні прикметники наголошуються на закінченні.