Самостійна робота «Фонетичні засоби виразності та інтонація» з української мови для 10 класу

Г. Звукова анафора є повторенням кінцевих звуків чи звукосполучень у закінченнях слів рядка

Повторення кінцевих звуків чи звукосполучень у закінченнях слів рядка є ознакою звукової епіфори, а звукова анафора повторює початкові звуки. Інші три твердження дають правильні означення алітерації, асонансу й звуконаслідування.

А. Лапки на письмі можуть відтворювати інтонацію іронії; Б. Іронія зазвичай супроводжується відповідною інтонацією; Г. Безпричинно тиха мова змушує слухача напружуватися

Правильні твердження про іронію й інтонацію, про непомірно тиху мову та про лапки як засіб передати іронічну інтонацію на письмі. Порушення норм призводить до неадекватного сприйняття, а неадекватна до змісту інтонація саме створює підтекст, а не прибирає його.

Б → Г → А → В

Підручник радить читати скоромовку тричі, спершу повільно, потім у середньому темпі й нарешті швидко. Після цього слід поміркувати, які труднощі трапилися.

1 — Б, 2 — А, 3 — В, 4 — Д

У прикладі з чарівницею повторюється приголосний звук [ч], тому це алітерація. «Кру-кру!» передає крик журавлів, тобто є звуконаслідуванням. У прикладі про небо й шлях співзвучні закінчення слів у кінці рядків (чисте й безлисте, шлях і полях), тому це рима. Висловлювання про весну починається й закінчується словами «іде весна», тобто є анепіфорою, і закінчення його рядків не римуються. Приклад із «хтось, може» повторює слова на початку рядків і не ілюструє жодного з названих термінів.

1 — Д, 2 — Б, 3 — Г, 4 — В

Зміна напрямку руху тону є ознакою мелодики. Підсилення голосу на слові, яке виділяють, називають інтенсивністю. Перерва у звучанні є паузою. Швидкість мовлення, що передає ставлення мовця до сказаного, є темпом. Тембр, тобто емоційне забарвлення мовлення, не підходить жодній з ознак.

В. Алітерацію, бо багаторазово повторюється приголосний звук [с]

У рядках багаторазово повторюється приголосний [с], тому вжито алітерацію. Голосні в цих словах різні, тож асонансу немає. Кінцеві звуки слів не повторюються, тому звукової епіфори немає. Рима є співзвуччям кінцевих частин слів, а не початкових.

А. Асонанс є повторенням приголосних звуків для підсилення звучності тексту

Асонанс є повторенням голосних звуків, а повторення приголосних називають алітерацією. Інші твердження правильно описують риму, звукову епіфору й звуковідтворення.

Б. Інтонація, неадекватна до змісту, створює підтекст; Г. Надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача

Неадекватна до змісту інтонація створює підтекст, а тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинно голосне мовлення дратує слухача. В іронії певну роль відіграє порядок слів, а завдяки інтонації диференціюються речення за метою висловлювання.

А → Г → Б → В

Спочатку потрібно прочитати рядки. Потім слід назвати голосні, які повторюються, і за ними визначити фонетичний засіб. Лише після цього можна з’ясувати його стилістичну роль.

1 — В, 2 — Г, 3 — Б, 4 — А

У прикладі про ожини й жоржини повторюється приголосний [ж], тому це алітерація. «Так-так» передає звук потяга, тобто є звуконаслідуванням. Повтор «несказане лишилось несказанним» стоїть у кінці частин тексту, тож це епіфора. Повтор слів «хтось, може» на початку рядків є анафорою. Висловлювання про брата ілюструє роль пауз в інтонації і не належить до жодного названого терміна.

1 — В, 2 — Г, 3 — Д, 4 — Б

Емоційне забарвлення мовлення є тембром. Швидкість мовлення в складах за секунду визначає темп. Зміна частоти основного тону й напрямку його руху є мелодикою. Зупинка в потоці мовлення є паузою. Інтенсивність, тобто посилення голосу на слові, не підходить жодній з ознак.

Б. Алітерацію, бо багаторазово повторюється приголосний звук [ш]

У рядку багаторазово повторюється приголосний [ш] (шелестять, шовкові, шовком), тому вжито алітерацію. Голосні тут різні, тож асонансу немає. Кінцеві звуки слів різні, тому ні звукової епіфори, ні рими немає.