Патріотичні вірші про Україну. Класика української поезії
Українські поети писали про любов до рідного краю, волю й рідне слово задовго до появи незалежної держави. Їхні рядки звучать на уроках, шкільних святах і в День Незалежності, а багато з них стали піснями. У добірці зібрано повні тексти класичних патріотичних віршів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та Михайла Старицького. До кожного твору є коротке пояснення, а наприкінці підказано, які вірші обрати для дітей.
Вірші про Україну та волю
Тарас Шевченко. «Заповіт»
Шевченко написав цей вірш 25 грудня 1845 року в Переяславі, коли тяжко хворів і думав, що помирає. Поет просить поховати його над Дніпром і закликає нащадків вибороти волю. «Заповіт» перекладено багатьма мовами світу й покладено на музику.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... А до того —
Я не знаю бога.Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.— Тарас Шевченко, 1845
Тарас Шевченко. «Мені однаково, чи буду...»
Вірш написано 1847 року в казематі, куди Шевченка ув’язнили після арешту. Поетові байдужа власна доля, але не байдуже, що станеться з Україною.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.— Тарас Шевченко, 1847
Іван Франко. «Не пора»
Один із найвідоміших громадянських віршів Франка. Поет закликає українців перестати служити чужим державам, припинити внутрішні чвари й об’єднатися заради рідного краю.
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара, —
Нам пора для України жить.Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Най пропаде незгоди проклята мара!
Під України єднаймось прапор!Бо пора се великая єсть:
У завзятій важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!— Іван Франко
Іван Франко. «Розвивайся ти, високий дубе»
Високий дуб, що розвивається навесні, у вірші символізує народ, який прокидається. Франко пророкує, що Україна встане вільною та єдиною, і кличе людей до братерства й чесної праці.
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди.Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою."Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві і ляхові?
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?Пора, діти, добра поглядати
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати!"Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!Гей, уставаймо, єднаймося,
Українські люди!Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Хай братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!— Іван Франко, 1883
Олександр Олесь. «Живи, Україно, живи для краси»
Вірш написано 1917 року, коли Україна відновлювала власну державність. Олесь назвав його піснею, і текст справді звучить як урочистий гімн вірності рідній землі.
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!— Олександр Олесь, 1917
Вірші про рідну мову і слово
Олександр Олесь. «О слово рідне! Орле скутий!..»
Вірш 1907 року написано в часи, коли українську мову утискали. Поет порівнює рідне слово зі скутим орлом і кличе його стати мечем і сонцем для рідного краю.
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.— Олександр Олесь, 1907
Олександр Олесь. «Рідна мова в рідній школі!..»
Короткий і ритмічний вірш, який легко вивчити напам’ять. Він підходить для Дня української писемності та мови й шкільних свят.
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова,
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп’ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
"В рідній школі рідна мова!"
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!— Олександр Олесь
Леся Українка. «Слово, чому ти не твердая криця...»
Поетеса шкодує, що слово не може бути справжньою зброєю, та вірить, що в руках нащадків воно стане мечем проти неволі. Вірш датовано 25 листопада 1896 року.
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш...Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!— Леся Українка, 1896
Вірші про красу рідного краю
Леся Українка. «Красо України, Подолля!»
Світлий пейзажний вірш про Поділля з його селами в садках, тополями, золотими ланами й річками. Завдяки легкому ритму його охоче читають і молодші школярі.
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сел стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі.Хвилюють лани золотії,
Здається, без краю, — аж знову
Бори величезні, густії
Провадять таємну розмову.Он ярочки зелененькі,
Стежечки по них маленькі,
Перевиті, мов стрічечки,
Збігаються до річечки,
Річка плине, берег рвучи,
Далі, далі попід кручі...Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!..— Леся Українка
Михайло Старицький. «До України»
Вірш-зізнання в любові до рідного краю. Поет згадує степи й пороги Дніпра, білі хати у вишневих садках, пісні та роботу селян у різні пори року.
Моя Україно! Як я тебе любив!
Твої луги, твої степи розлогі,
Дніпра ревучого славетнії пороги
І хвилі золоті твоїх шовкових нив.Як я любив в садочках вишняку
Твої білесенькі, немов хустини, хати,
Поважну річ старих дідів чубатих
І регіт дітвори в жартливому танку.Як я любив в ніч теплу, весняну
Чуть пугача з діброви тихий стогін,
Гукання парубків, дівчат веселий гомін
І пісню з-за лугів розкішну, голосну.Як я любив уосени в стіжках
Хліб коло хат, а ранками сідими
Селян за працею хапливою між ними
І стукіт говіркий ціпів геть по токах.Як я любив зимової доби
При каганці невпиннеє сюрчання
Тих веретен і пісню чи ридання
Тихесеньке жіночої журби.Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе,
Потративши свої колишні сили...
Як я люблю твої сумні могили,
Україно! Як я люблю тебе!І ось тепер та мучена любов
Мене жене в далекую чужину...— Михайло Старицький, 1881
Вірші про силу духу
Іван Франко. «Гімн» («Вічний революціонер»)
Цим віршем відкривається збірка Франка «З вершин і низин». Микола Лисенко поклав його на музику, і твір став однією з найвідоміших українських пісень про незламний дух народу.
Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою
Міліони зве з собою,-
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля.
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?— Іван Франко
Леся Українка. «Contra spem spero!»
Назва в перекладі з латини означає «Без надії сподіваюсь!». Дев’ятнадцятирічна Леся Українка написала цей вірш 2 травня 1890 року. Попри тяжку хворобу вона обирає не скаргу, а боротьбу й віру в майбутнє.
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!— Леся Українка, 1890
Які вірші обрати для дітей і свят
- Для молодших школярів підійдуть «Красо України, Подолля!» Лесі Українки та «Рідна мова в рідній школі!..» Олександра Олеся. Вони мають простий ритм і зрозумілі образи.
- Для середніх класів варто взяти «Заповіт» Тараса Шевченка, «Живи, Україно, живи для краси» Олександра Олеся й «До України» Михайла Старицького.
- Для старшокласників добре підходять «Не пора» й «Гімн» Івана Франка, «Contra spem spero!» і «Слово, чому ти не твердая криця...» Лесі Українки.
- До Дня Незалежності доречні «Живи, Україно, живи для краси» і «Розвивайся ти, високий дубе».
- До Дня української писемності та мови обирайте вірші Олеся про рідне слово й мову.
Більше про життя поетів розповідають статті з фактами про Тараса Шевченка та цікавими фактами про Лесю Українку. Для найменших читачів зібрано дитячі вірші українських класиків, а цікаві факти про Україну стануть у пригоді під час підготовки до свята.
